На главную   Содержание   Следующая
 
Погляд на нарiд галицький зблизька i не дуже

 

Правдивий галичанин колекцiону? предмети, якi давно втратили ужиткове значення. Його пивниця, комiрки, балкон, клуня та курник напханi рiзноманiтними дiрявими баняками, вiдрами, порожнiми пляшками, старими прасками, iржавими ланцюгами вiд роверiв, банками iз засохлою фарбою та лахами. Але надiя усе це колись застосувати тiшить добре галицьке серце аж до само? смертi.
Любов до церкви галичан така сильна, що, якби можна було, то кожен мав би на сво?му городi власну. Так само вигляда? й з цвинтарями та святими мiсцями. Заповiтна мрiя галичанина - мати родинний склеп пiд вiкнами. В гiршому випадку - на Личакiвському цвинтарi у Львовi.
Схиляння галичан перед цитатами загальновiдоме. Сьогоднi особливо популярнi Шевченковi "Обнiмiтеся, брати мо?", "Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями...". Кобзарева постать ма? такий великий авторитет у галичан, що вони iз задоволенням приписують йому й чужi висловлювання, як-от Франкове "Лупайте сю скалу" та Шопенгауерове "Хто ясно мислить, той ясно формулю?".
Заповiт галичанин склада? за три хвилини перед самою смертю i не випуска? його з рук, поки вони не захолонуть.
Виливши в баняк молоко, галичанин обов"язково сполосне пляшку водою i долл? до молока. Пiднiмаючись сходами багатоповерхового будинку до свого помешкання, галичанин обов"язково повитира? ноги бiля кожного сусiдського килимка, залишивши недоторканим власний.
Дружину галичанин вибира?, орi?нтуючись на вигляд майбутньо? тещi: ма? бути фiзично здорова i фанатично вiддана.
Правдивий галичанин цiлодобово палить газ на кухнi, економлячи на сiрниках, i щоб у москалiв менше газу залишилось...

На забавi галичанина треба довго вмовляти, щоб вiн сказав тост. Коли ж вдасться його переконати, то виходить приблизно таке: "Шо би я мав сказати з того приводу? Бисьте щасливо сiли на потяг i до?хали до того мiсцi, де на Вас чекают, най Вас приймут за рiдного i не виженут на шестий день гостини. I щоб лежати Вам цiхутко в земли i не гнити, як американцi, бо ?дят всяку хiмiю. I най Вам здохне тота коза францувата, що об"?ла нашу грушку пiд самий корiнь. Многая i благая лiта!"
Улюблений образ галичанина - як вiн лежить у трунi, вбраний у шлюбний костюм i шкiльнi мешти, серед квiтiв i заплакано? родини. Коли його виноситимуть на цвинтар, ма? вдарити грiм, зблиснути блискавка i втрафити в сусiдську хату. I щасливо ?? спалити разом зi всi?ю господаркою й осоружними курми, що порпалися на його городi i цим завдавали йому, небiжчиковi, невимовних душевних мук.
Галичанин народжу?ться для того, щоб: у три роки пасти гуси; у шiсть - свинi, кози, велику рогату худобу i почати курити; у дванадцять навчитися читати i щипати за майтелеси сусiдську Марину; у шiстнадцять - вiдбути школу досконалим пияком i будзиганом; у вiсiмнадцять побувати у вiйську комiрником при шкарпетках i комiсуватися при пропажi зi складу останнiх; у двадцять - побратися з тою самою Мариною i в першу ж шлюбну нiч скочити в гречку з ?? неповнолiтньою сестрою; у двадцять п"ять - доробитися до трьох дiтей вiд власно? жiнки i вiсiмнадцяти вiд чужих; у тридцять п"ять - заправляти краватку у споднi i сякатися без хустинки на мешти; у сорок п"ять - видати дочку замiж i на весiллi натовкти писок сватовi; у п"ятдесят п"ять - завести козу i вчити внукiв спiвати повстанських пiсень; у шiстдесят - доробитися до бригадира на будовi й вiдсидiти рiк за крадiж чотирьох кривих цвяхiв; у шiстдесят п"ять - вiдчути себе захисником батькiвщини i, пошивши однострiй невiдомо? армi?, марширувати на всi свята з фаною перед сiльрадою; у сiмдесят стати членом церковно? десятки; у сiмдесят п"ять - спочити в Бозi, клянучи манкуртiв, москалiв i сусiда, чи? кури все життя порпали йому город...
Галичанка народжу?ться для того, щоб: у три роки пасти курчата; у шiсть-сiм навчитися до?ти корову Марiанну i длубатися пальцем в носi; у дванадцять вишити свою першу подушку; у вiсiмнадцять закiнчити школу iз твердим переконанням, що найбiльшим скарбом у цьому свiтi ? ?? цнота; у двадцять спекти свiй перший цвiбак; у двадцять два, переживши трагiчну любов, вийти замiж за Гриця з першо? бригади i на другий же день пiсля весiлля вперше дiстати в писок за те, що не була незайманкою; у двадцять три народити першу дитину i зрозумiти, що пов"язала свою долю з пияком, iдiотом i злочинцем; у двадцять чотири народити близнюкiв i рiзко набрати вагу до одного-двох центнерiв; у тридцять п"ять вступити до лав Союзу укра?нок i вперше вiдвiдати знахарку, щоб та наслала якогось дiдька на Гриця, бо п"?; у сорок вчити доньку вишивати i народити ще одну дитину, будучи свято переконаною, що дiтей бузьки приносять; у сорок два вставити першi золотi зуби; у п"ятдесят переконати дочок, що всi мужчини звiрi, яких треба тримати за гратами; у шiстдесят вишити першу хоругву до церкви; у шiстдесят п"ять поховати чоловiка i так за ним голосити, нiби вiн був ангел небесний; у сiмдесят бавити внукiв i вчити ?х хреститися; у сiмдесят п"ять з"?здити нарештi до родини в Канаду, притягнувши звiдтамти старi лахи i ревматизм; у вiсiмдесят тихо згаснути на самотi, усвiдомивши, що все на цьому свiтi гiмна варте, крiм здоров"я...
Кожен порядний галичанин ма? родину в Канадi або Америцi. Хто не ма?, тому нiколи не бути депутатом, мером або вiйтом. Йому свiтить лиш кар"?ра священика. Раз на рiк з-за океану на галицькi терени прибува? до родини одна пачка з добре-таки зужитими двадцять лiт тому речами, серед яких неодмiнно ? корейськi квiтчастi хустки, капи на двоспальне лiжко i пакуночок iз протизаплiдними пiгулками для дев"яностолiтньо? тети Паранi. Саме цi дарунки долi стають надовго, часами навiки яблуками розбрату для дружнiх галицьких родин. За кожну запрану спiдню сорочку чи краватку iз замацьканим вузлом галичани так сваряться i так гнiваються, що лиш землетрус, буревiй, всесвiтнiй потоп i захоплення москалями наших спиртзаводiв можуть ?х на якийсь час об"?днати. Або при?зд кохано? цьотки з Канади...
Правдивий галичанин ма? чарiвну звичку носити з собою двi пачки цигарок: лiпших - для себе, а гiрших - для всiх решти. Економлячи на власних сiрниках, вiн припалю? цигарку вiд вогню на плитi, через що брови та чуб у нього частенько обпаленi. Якщо ж поряд нема? газово? плити, галичанин напрошу?ться на чужi запальнички i сiрники. Цигарку галичанин викурю? доти, поки не почне шкварчати фiльтр i жар не обпiкатиме пальцi. У хатi кожного галичанина-курця ? заповiтна скринька, в якiй на чорний день зберiгаються "цюки" (недопалки тобто). У лиху годину власник цього скарбу обклею? ?х папером iз патрiотичного видання - i хатою лине важкий сморiд горiлого паперу та чути хрипкий, але втiшений кашель галичанина. Справжнiм нацiональним спортом наших землякiв стало стрiляння цигарок у близьких i далеких iндивiдуумiв iз оточення. Власнi цигарки галичанин курить тiльки вдома та наодинцi.
Автохтонний мешканець Галичини у 45 - 50 рокiв вiльно орi?нту?ться у зовнiшнiй полiтицi будь-яко? держави свiту i мiг би служити радником при будь-якому урядi. Особливо це помiтно пiд час уродин, храмових празникiв, релiгiйних свят, коли за столом збира?ться вся родина i пiсля третьо? чарки хтось обов"язково скаже: "А чули-сьте, що востатн? москалi зробили?.." Питання всiх часiв i всiх галицьких поколiнь - чому американцi не хочуть на Росiю ракети нуклеарнi пустити - так збуджу? галицькi уми на забавах, що вони часом перебирають мiру алкоголю i розв"язують свiтовi проблеми навкулачки, прозиваючи непристойними словами супротивникiв, з якими щойно пили i браталися.
Художнi вподобання галичанина вже столiття, як сформованi й незмiннi. Крiм релiгiйних образiв та портретiв Шевченка i Франка, галицьку оселю найчастiше прикраша? картина в ядучих барвах, на якiй зображений червонопикий гуцул, що сповiща? трембiтою на весь свiт, що вiн ще живий i вiвцi тоже. Сей шедевр надбано за фляшку самогонки у сусiда, чий син вчиться у Львовi i часами бавиться мальовидлом. Тiшить око i душу галичанина й художн? вiдтворення валки чумакiв з волами на тлi жовтого поля та синього неба. Поряд iз цими шедеврами серед широкого галицького загалу побутують й "автобуснi" розмальовки. Вони зазвичай розмiщенi на лобовому склi мiжмiських автобусiв i схожi одна на одну, наче близнючки. Сюжет "полотен" - канонiчний: розпухлий вiд пасажирiв автобус мчить гiрською дорогою, обiч яко? йому вслiд вишитою хусткою маха? замрiяна гуцулка. Десь неподалiк пасе отару ?? чоловiк. Вiвцi, судячи з вигляду, мутанти - дуже схожi на вiчарок у перуках...

Ментальнiсть та тисячолiтнiй побут на галицьких теренах надiлили галичанина фантастичною здатнiстю не визнавати власнi помилки, але ретельно фiксувати чужi, зазвичай повторюючи ?х. Iсторiя ще не знала випадку, щоб хтось почув вiд правдивого галичанина фразу: "Вибачте, я не мав рацi?". Якщо ж хтось вiдважний зможе ?? вимовити, - смiливо заносьте його прiзвище до книги рекордiв Гiннесса i берiться обмiрювати погруддя на пам"ятник, бо довго цей унiкум на наших теренах не проживе.
При поясненнi будь-якого нещастя, що трапилося з ним, галичанин назве тисячi причин, крiм однi?? - власно? нетямущостi. Через це галичани виглядають дуже впевненими в життi та працi. Причини, якi призводять до галицьких нещасть i клопотiв, також ? давно усталеними та вiдомими. Серед них найчастiше називають: негоду, москалiв, полякiв, американцiв, сусiда, криву Теклю, що наворожила, вроки, важке дитинство, поговiр, заздрiсть, дурнувату владу i Бога. Сприятливими факторами галичанин вважа?: власний розум, власну працелюбнiсть, власну силу i вдачу, щасливий збiг обставин, який дозволив йому народитися, i Бога.
Галичанин любить скаржитися. Робить це iз задоволенням та смаком. Часом вида?ться, що в тому пеклi, в якому мешка?, за його словами, може вижити тiльки Шварценеггер чи Ван Дамм з фiльму "Подвiйний удар". I, що цiкаво, саме цьому конкретному скаржнику доля всипала пекельну сумiш селiтри i перцю просто в задницю, а всiх решта оточуючих незаслужено ощасливила добробутом та щастям. Одне з найулюбленiших риторичних запитань галичанина: "I за що менi така кара небесна?". При цьому, важко нарiкаючи на долю, галичанин нiколи не втрача? оптимiзму, частенько собi повторю?, щоб нiхто не почув: "Все так не буде!"...

Галицька впертiсть така ж знаменита, як i скупiсть. Якщо галичанин щось бере до голови або, боронь вас Боже, до серця, - нема? жодно? ради на те i можливостi змiнити його децизiю. Наприклад, у якiйсь районнiй газетi наш земляк може прочитати iнформацiю про те, що в Афiнах при розкопках на Акрополi було знайдено укра?нський паспорт на прiзвище Гомер з кольоровою знимкою слiпого поета, то жодна у цiлiм свiтi людина не зможе переконати його у неправдивостi цього факту. Вiн вперто буде твердити, що "Гомер - то ? перший укра?нський народний поет, але другий пiсля Кобзаря генiй".
Цiкавою властивiстю галицько? ментальностi ? незбориме бажання галичанина захопити якомога бiльше землi... на цвинтарi. Таке враження, що наш автентичний земляк прагне якомога швидше побачити на кладовищi всю свою родину i ще двi-три родини сусiдiв, якi обов"язково мають бути похованi навколо його гробiвця. Мало того, вiдхоплена у сусiднiх небiжчикiв землиця загороджу?ться металевим парканчиком, прикрашеним гострими списами арматури або важкими морськими ланцюгами. Цю "потойбiчну" територiю галичанин оберiга?, як зiницю ока, i горе тому, хто ступить на не? нечищеним мештом або босонiжком.
Галичанин дуже любить, щоб його особиста власнiсть вiдрiзнялася вiд iнших. Через це галицькими мiстечками частенько дибають схожi на iнвалiдiв кури, гуси, корови i конi, поцяцькованi йодом i зеленкою, наче вони щойно втекли з районного шпиталю.
Одяг галичанин обов"язково купу? на вирiст. Навiть якщо йому 87 рокiв i вiн давно вже оглух, а бачить ще гiрше. Взуття купу?ться також на 2-3 розмiри бiльше - а раптом нога розтопчеться! Щоб зручно носити завеликi мешти, галичанин напиха? в шпiци 3-4 зiжмаканi районнi газети. Якщо ж йому ласкава доля пiдкине задешево пару замалу, то вiдбудеться цiкавий ритуал розношування: спочатку мешти залишають на день у повнiй ваннi гарячо? води; потiм галичанин надяга? товстi вовнянi шкарпетки, а вже на них - мокрiсiнькi мешти. I ходить в них двi доби без перерви на сон. Аж тодi вони готовi до вживання за призначенням.
З невiдомих причин чужi дiти для автохтонного галичанина чомусь завжди лiпшi, нiж власнi. Сво? - це на вiки вiчнi "матолки", "штурпаки" i "тумани вiсiмнайцятi". У зв"язку з цим кожному галичанину потiм усеньке життя доводиться докладати неймовiрних зусиль, щоб довести протилежне i собi, i людям, i батькам, якi до само? смертi не вiритимуть в успiх власних чад. У такий спосiб змалечку галичаниновi прищеплю?ться стiйкий ген упертостi, наполегливостi та меншовартостi. Мабуть тому найбiльш продуктивними галичани стають у перiод утискiв, наруги та плюндрувань з боку зайд. У мирний час благоденствiя галичанин зазвичай безпечний i байдужий.
Давно час в галицькiй столицi - у Львовi - встановити пам"ятник шкварцi. Сей правiчний продукт для кожного правовiрного галичанина ? джерелом життя та символом добробуту. Шкварок галичанин спожива? стiльки, що пересiчний ?вропе?ць вiд таких канцерогенних i ракотворчих доз давно б годував хробакiв на Пер-Лашез або на островi свято? ?лени.
Зда?ться, лише до чаю i пампушкiв з повидлом галичанин не дода? шкварок. Усi решта страв багатющо? галицько? кухнi населяються животворними шкварками. I в горi, i в печалi, i особливо в радостi поруч iз галичанином кроку? його життям рожева, хрумка, чималенька шкварочка.
Готуючись до вiзиту в гостi, на весiлля чи уродини, галичанин завжди немилосердно нерву?ться i кривиться. Причина кри?ться в необхiдностi дарувати презенти або подарунки (це для схiднякiв). Нi, галичанину рука б всохла i язик вiдпав, якби вiн вiдмовився вiд чийогось подаруночка. Навiть копiйчаного. Але дарувати комусь... Щоб запобiгти цьому, галичанин вiд самого ранку аж до умовленого часу вiзиту переверта? вверх ногами помешкання сво?, тещi та братiв, щоб розжитися якимсь непотребом. Це може бути непрочитана книжка про життя аборигенiв з острова Сахалiн, зацвiлий рушник з вишитим портретом Iвана Мiчурiна або дерев"яний беркут без одного крила. Подарунок ретельно вимива?ться, обтраску?ться дезодорантом "Ласковый май" i акуратно обгорта?ться целофаном з уживаного букета квiтiв. При врученнi галичанин набира? урочистого вигляду, випина? груди з вишитою краваткою i пiвгодини розхвалю? принади та переваги власного пiдношення. А вже вдома мало не до самого ранку побива?ться за втраченою рiччю.


Онуфр?й ЖМЕНЯ
 
<банер1Ukraine Фотографии фотографа Александра Толчинского на ФотоФорум.ру Download from FileHippo.com GrafaMania.net - Территория дизайнера и веб-мастера